21 листопада 2013-ого ми жили в зовсім іншій країні. Чотири роки тому і сьогодення – два абсолютно різні світи. Тоді ще ніхто не знав, що справжня Свобода для України здобуватиметься в тяжких випробуваннях - через кров і смерті.
Але поза тим, ми нарешті отримали, а точніше сказати – вибороли, наданий долею історичний шанс, яким сповна скористались. В лютому 14-ого нам, сповненим емоцій від перемоги, здавалося, що зможемо змінити все і одразу.
Ми не очікували підступного удару у спину. Ми не очікували війни. І замість того, щоб одразу втілювати в життя все, за що стояв Майдан, змушені були майже голіруч стримувати навалу агресора.
Втім, багато чого попри війну нам все-таки вдалося зробити. Ми практично з нуля побудували одну з найсильніших армій у Європі. Повернули довіру та повагу до правоохоронної системи, що після Євромайдану, здавалося взагалі неможливим. Ми розпочали низку реформ в галузях, які ніхто й ніколи не наважувався навіть формально починати.
Ми справді зробили дуже багато. І щоразу, особливо в цей день, я не можу стримати свого обурення, коли чую, що нічого не змінилося. Окремо звертаюся до всіх зрадоботів: дайте собі відповідь на просте запитання - чи дійсно чотири роки тому країна була така ж сама?!
Безумовно, ми знаходимося тільки на початку шляху побудови України, про яку ми мріяли, коли стояли на Майдані. У нас ще величезна кількість завдань та викликів попереду. Кожен із нас добре пам’ятає цю фразу: є у революції початок, не має революція кінця. Проте, наша Революція обов’язково завершиться, але саме тоді, коли ми разом реалізуємо усі прагнення і наміри, за які боровся і продовжує боротися український народ. А от коли це станеться – залежить від кожного з нас.
Із Днем Гідності та Свободи!
Слава Україні!
Бажаєте першими дізнаватися про головні події в Україні - підписуйтесь на наш Telegram-канал