Найважливіше для творчої людини – це свобода. Свобода в діях, виборі, прийнятті рішень та життєвому русі. Та чи знав Богдан Мовчан, 20-річний джазовий музикант, що саме цю свободу він віднайде у гвардії. У той самий момент, коли вперше сяде за свій музичний інструмент разом з оркестром 2 галицької бригади Нацгвардії України.
Тато Богдана теж музикант. Чоловік грає на барабанах. Уперше цей музичний інструмент своєму синові він дав у руки ще в початковій школі. Але Богдана він не зацікавив. Просто погрався і закинув. Коли ж йому виповнилось 10 і мама відвела хлопця до музичної школи, на першому ж занятті на барабанній установці хлопець зрозумів, що це справа усього його життя.
– Мама дуже хотіла щоб я грав на гітарі. Коли вела мене до музичної школи так і сказала: «Я запишу тебе в клас по гітарі». Коли прийшли до викладача і він запитав, на чому я хочу грати я сказав два слова, навколо яких тепер базується все моє життя: «на барабанах».
Після музичної школи його шлях попрямував до музичного коледжу. Там хлопець грав на дуже незвичному для України інструменті, марімбі.
– Проблема в тому, що у наших навчальних закладах не навчають окремо грі на барабанах. Тому я навчався індивідуально. Іноді доводилось вставати о шостій ранку і одразу йти до коледжу. Займався там до 8 чи 9 вечора. Пізніше з хлопцями створили свій гурт, грали джаз, мали вже кілька концертів, записували пісні.
Але в певний момент для Богдана постало питання «Що далі?». Навчальний заклад позаду. Звісно, можна було іти вчитись далі, а можна було почати працювати. Або… йти на строкову службу.
– Чесно кажучи, це мене не дуже радувало. Я не міг уявити, як я житиму без свого інструменту півтора року. Як я не зможу грати, коли цього вимагає моя душа. Тренувати руку і слух треба постійно. Коли музикант відвикає – наздогнати нелегко.
Тоді його тато запропонував іти на контрактну службу, але туди, де Богдан міг би приносити користь людям і розвиватись далі.
– Але що я можу грати у духовому оркестрі? Який у них репертуар?
Єдиним відомим музичним бендом для мене був оркестр 2 Галицької бригади. У нашому регіоні про нього відомо усім музикантам, та й не тільки. Оркестр часто дає вуличні концерти, їздить по західній Україні. Тут, на заході, люди дуже люблять запальну і народу музику, а музиканти оркестру на ній спеціалісти. Окрім того, в тому оркестрі вже служили кілька випускників мого коледжу, дещо старші за мене.
Хлопець звернувся до військової частини і виявилось, що є вакантне місце, помічника соліста оркестру. Подивився репертуар, спробував грати. Так, ця музика була інша, але каже, що йому сподобалось.
Тепер же у галицькому оркестрі з джазового музиканта народився військовий...
Зараз Богдан разом з іншими військовослужбовцями проходить підготовку молодого поповнення, незабаром присягне на вірність українському народові. Коли має вільну хвилинку, біжить до оркестрантів, аби взяти палички до рук та грати.
– Мене чудово зрозуміє тільки патріотичний український музикант. Що це, коли ти півтора року обов’язок виконуватимеш перед державою, не нехтуючи музикою…
– Барабани моє все. Я хочу грати до кінця свого життя. Усім здається, що в армії інша музика. Але тут я з’ясував для себе, що військові музиканти можуть бути різними. Джазовими, рокерами, народними, духовими. І треба приходити нам, молодим, щоб їх слухали ще більше, щоб формувалася ціла музична культура бійців… Це нота, взявши яку, змінюється національний ритм боротьби.
Автор Аліна Новікова
Бажаєте першими дізнаватися про головні події в Україні - підписуйтесь на наш Telegram-канал