У квітні відзначається 170 річниця від дня народження видатного українського педагога і просвітителя Христини Алчевської. Архівні документи з фондів Державного архіву Харківської області допоможуть пригадати діяльність нашої видатної землячки.
Христина Данилівна приїхала до Харкова у 1862 році і одразу стала активним членом товариства «Громада». Молода жінка плекала надію стати вчителькою. Вона склала іспит та у 1862 р. заснувала приватну безкоштовну недільну школу для жінок, яка існувала нелегально до 1870 р. З 1896 р. школа мала власний будинок, спроектований О. Бекетовим і побудований на кошти Алчевських.
Цей навчальний заклад став унікальним явищем. Поряд з приватними жіночими школами та інститутами шляхетних панянок з'явилася школа для простих дівчат і селянок. За час існування в школі здобули освіту майже 17 тис. жінок. Алчевська залучила до справи просвітництва еліту Харкова. Безкоштовно в школі у вихідні та святкові дні викладали понад 100 вчителів, серед яких видатні вчені – Д. Багалій та В. Данилевський. Керована нею школа була навчальним закладом, який давав освіту значно ширшу, ніж звичайна недільна школа. У школі проходила апробація звукового методу навчання грамоти, розробленого К. Ушинським, методу бесіди, пояснювального та позакласного читання. Професор Микола Сумцов писав: «Воскресная школа под руководством Х. Д. Алчевской издала программу учебных предметов в воскресной школе, каталог библиотеки воскресной школы. Но наиболее выдающимися трудами харьковской школы являются три тома «Что читать народу?», заключающие тысячи рецензий на книги (значительная часть резензий написана Х. Д. Алчевской) и классная книга в трех томах, приноровленные к условиям занятий в воскресной школе «Книга взрослых».
Унікальним явищем у діяльності Харківської приватної жіночої недільної школи став музей наочних посібників (таблиць, картин, альбомів, історичних та географічних карт, манекенів тощо) – єдиний у своєму роді, якого не мала жодна початкова школа Російської імперії. У 1896 р. музей налічував 434 експонати. Поряд з уроками в недільній школі Х. Алчевська великого значення надавала позакласній роботі, особливо проведенню шкільних свят. Новорічні ялинки, прогулянки за місто, відвідування театрів, музично-театралізовані вистави були ефективними складовими виховного процесу. «Несмотря на свои 65 лет, несмотря на старческие недуги и общее физическое утомление, я все три дня праздника проводила в школе с утра до вечера: утром придавала благообразие нашей школьной праздничной обстановке, а вечером радовалась успехам школьных праздников. Еще задолго я объявила ученицам, что они могут прийти на праздник в национальных костюмах, если у кого такие имеются, и действительно, ученицы явились в плахтах, спидницах, в свитках, в корсетках, с яркими венками из полевых цветов на головах, с намистами и дукатами на шеях, в красных и черных чеботах. Это была чудная, бытовая картина, в прелести которой потонули неуклюжие юбки и кофточки, пошитые на европейский лад или подаренные с барского плеча». Цілий вечір дівчата співали для гостей українські народні пісні, декламували «малорусские стихотворения», танцювали... «Трудно сказать, сколько времени длилось бы веселье, если бы наиболее благоразумные пожилые учительницы не забили тревогу, что уже поздно и пора по домам. Когда ученицы, веселые и довольные своим праздником, мало-помалу покинули зал, в нем неожиданно раздалось пение стройного хора – это пел кружок учительниц, очевидно, они не хотели расставаться так скоро с впечатлением вечера, оставившего в душах их глубокий след, и быть может, в первый раз пробудившего в их душах сознание, что и они, нарядные барышни, тоже украинки», – так передала Христина Данилівна свої враження від шкільного новорічного свята, що відбулося у 1907 р.
У часи заборони української мови, в дні, коли навіть український одяг вважався нелегальним і його забороняли носити на вулиці, вона намагалася підтримувати в своїх учнях і оточуючих любов до Батьківщини, національну гідність за свою країну. Незважаючи на офіційну заборону Алчевська з юних років вивчала і пропагувала творчість великого Кобзаря. І не випадково, що саме родина Алчевських стала ініціатором встановлення першого пам'ятника Шевченкові у Харкові. До 85-річниці з дня народження Т. Шевченка, у 1899 р., на замовлення Алчевських, академік В. Беклемішев виготовив мармурове погруддя поета, яке встановили у подвір'ї їхніх будинку. І хоча пам'ятник у 1901 р. довелося знести, ця подія мала величезне значення для харків'ян і українських патріотів.
Педагог, публіцист, літератор, Х. Д. Алчевська була також активним громадським діячем. Вона, як один із активних членів Харківського товариства розповсюдження в народі грамотності, стала засновницею та меценатом безкоштовної народної читальні-бібліотеки, безкоштовно розповсюджувала книжки у різноманітні громадські бібліотеки. Активна педагогічна та просвітницька діяльність Х. Алчевської здобула всесвітнє визнання. Багато освітніх товариств обрали видатного педагога своїм почесним членом. Так само поважали і цінували славнозвісну землячку харків'яни, що підтверджують архівні документи про святкування 50-річчя педагогічної та просвітницької діяльності Христини Данилівни.
Професор Сумцов 28 березня 1912 року звернувся до Харківського губернатора з повідомленням, що «в течение всего пятидесятилетия Алчевская с неослабевающей энергией и глубокой преданностью вела дело воскресной школы, давшей грамоту тысячам неграмотных, пополнившей знания еще большего количества малограмотных... Высоко ценя пятидесятилетнюю плодотворную и бескорыстную деятельность Х. Алчевской на пользу народного просвещения, мы полагаем желательным отметить эту деятельность юбилейным торжеством, которое предположено в виде торжественного публичного заседания».
Енергетика Христини Данилівни Алчевської через її діяльність та твори впевнено оволодіває науковцями і вчителями сьогодення, даючи можливість якісно просвітити, навчити нашу українську молодь, виховати її непохитними патріотами України, такими, якою була сама Алчевська.
Юлія КОЖЕДУБ, провідний спеціаліст Державного архіву Харківської області