22 травня завершуються шевченківські дні в Україні. Починаються вони 9 березня, коли народився Кобзар, а завершуються на Миколу весняного, коли 22 травня 1861 року було перепоховано згідно із заповітом прах поета на Чернечій горі в Каневі, щоб «було видно і Дніпро і кручі». З Санкт-Петербурга труну поета везли спочатку потягом, потім пароплавом по Дніпру. А від канівської церкви до Чернечої гори везли возом, у який на знак шани запряглися студенти університету Святого Володимира... Відтоді ця дата вважається днем визволення Тараса з московської неволі.
Офіційна влада – царська і радянська – дуже негативно ставилася до будь-яких заходів у цей день. За часів СРСР навіть поява біля монумента Кобзаря у Києві чи Харкові могла мати дуже негативні наслідки. За часів незалежної України 22 травня є днем вшанування великого Тараса. Нинішнього року у Харкові теж було багатолюдно. Квіти до найкращого у світі монумента поклали представники влади, громадськості. Щоправда, деякі політичні партії використали цей день для власної реклами, прийшовши з партійними прапорами.
Ніби Шевченко не писав:
«Обніміться ж, брати мої, молю вас, благаю».