Улица генерала Ватутина в Ковеле Ровенской области будет носить имя капитана Вооруженных Сил Украины Владимира Кияна, позывной – Тайфун, погибшего на Донбассе. Об этом сообщил в Facebook журналист Родион Шовкошитный, ставший свидетелем скандала на сессии городского совета 24 ноября.
Чиновник зневажливо висловився про загиблого воїна. Про воїна, який мав величезну повагу через те, якою був Людиною і ЯК воював.
Чиновник не думав, що його зневага вийде далі тої зали, де він то бовкнув.
Чиновник був здивований, стоячі вже за тиждень в колі з двох десятків активістів, волонтерів, ветеранів війни, журналістів, половина з яких проїхала 500 км аби особисто побачити його.
Чиновник пообіцяв, стоячи в колі з двох десятків громадян, особисто принести вибачення матері загиблого героя.
Чиновник переконував, стоячи в колі з двох десятків громадян, що його неправильно зрозуміли.
Чиновник заявив, стоячи в колі з двох десятків громадян, що віддниті він дуже підтримує присвоєння вулиці Ватуніна імені загиблого героя, який народився там і виріс, і де живе його мати.
Чиновнику не повірили. Чиновник не хотів, але його переконали добровільно піти на засідання міськради, де саме в цей час мали розглядати питання декомунізації вулиць міста. Чиновника змусили це все повторити перед депутатами міста. Чиновник обісрався. Чиновника змусили написати заяву на звільнення. Чиновника звільнено.
Місто декомунізовано.
Прецедент зроблено.
Героя вшановано.
Можна назвати це прикладною демократією.
Успіх акції був в тому, що все трималося в тайні. Про наш приїзд ніхто в місті не знав, крім кількох місцевих активістів та політиків, яким була довіра. Все суперово організував Roman Sinicyn. Він всіх і зібрав. Несподіванка мала свій ефект.
Ну, а на випадок, якщо "конкуріющі фірми" з числа бурштин-патріотів встигли б зорганізуватися і намагатися завадити прикладній демократії, з собою ми привезли команду добра і радості, усміхнені волохаті мармизи яких можна побачити на фотці в сусідньому дописі.
Залишається лише закликати громади бути більш активними в своїх містах, і процитувати одного відомого бєларуса-українця: "Требуй! Сражайся! Бороться – не сложно!" (мрію, що колись він цю пісню заспіває українською).