"Доки жива пам'ять про загиблих, доти й вони житимуть у наших серцях", — саме з таких слів у харківській школі № 139 розпочалося, урочисте відкриття меморіального стенду загиблому в Афганістані Кобіну Валентину Миколайовичу.
"Пройшло вже 33 роки з дня, коли помер мій брат в Афганістані на війні, хоча вже й ніби-то багато часу минуло, проте я все одно часто його згадую", — ділився Віталій Миколайович Кобін. Чоловік розповів, що брат завжди був для нього прикладом і певно найріднішою людиною, тому його втрату надзвичайно важко переживав. "Ви навіть собі уявлення не маєте, як мене переповнили гордість і водночас сум, коли мені подзвонили й сказали, що на честь брата відкриють таку дошку пам'яті. У такі моменти розумієш, що все ж таки він загинув не безслідно", — зі сльозами в очах додав Віталій Миколайович.
Дату відкриття стенду школа обрала невипадково, адже саме сьогодні 28 річниця виведення радянських військ з Афганістану. На такій відповідальній для школи та важливій в цілому події були присутні й гості. Серед яких Анатолій Павлович Костирко — ветеран місцевої спілки тих, що воювали в Афганістані. "Ніхто з нас не знав, що тоді потрапив на війну, це, здавалось, звичайна воєнна операція, проте пройшло неділі дві, і ми зрозуміли, що це справжня жорстока війна. І навіть, коли я вже пішов з війни в квітні 1981-ого року, то надія жила, що це ось-ось закінчиться, але ні. Цілих 10 років вона тривала й забрала сотні, тисячі життів". Анатолій Павлович ще й праціює вчителем історії в цій школі, тому каже про важливість подібних меморіальних дошках, як ніхто інший: "Війна — це жах, біль, бруд, війна — це не героїчно, героїзм приходить уже потім. Тому звичайно конче необхідно пам'ятати про Афганістан і загиблих у ньому, аби продовжити пам'ять про тих, хто віддавав своє життя, а найголовніше — це жахливий приклад, що повинен навчити усіх нас не повторяти більше таких помилок і відмовитися від війни".
Вчитися на помилках, пам'ятати тих, які віддавали своє життя через чиюсь байдужість і халатність — ось головні цілі, які ставила перед собою школа, відкриваючи меморіальну дошку. Проте, за словами адміністрації школи, нічого з цього б в них не вийшло без військового комісаріату Московського району. "До нас звернулася школа 139 із проханням знайти в архіві документи, які підтверджують, що Кобін Валентин Миколайович дійсно воював в Афганістані. Нам розповіли, що чоловік навчався в цій школі та загинув на війні, тому вони вирішили, що просто необхідно зробити меморіальну дошку, присвячену йому", — загадував підполковник Олександр Миколайович Кісіль — воєнком Московського району. Чоловік розповів, що військомат звичайно вирішив допомогти школі. "Ми переживали, аби швидко знайти цей архів. Звичайно відчували відповідальність, адже від нас залежало відкриття дошкт. І ось, разом із школою, ми швидко та злагоджено співпрацювали та маємо результат". Особисто для Олександра Миколайовича ця дошка пам'яті має своє символічне значення: "Я знаю, що таке війна, бо сам був у АТО, та зараз усі українці знають як ніхто, що це за жах. Тому ми розуміємо, наскільки важливо пам'ятати тих, які гинуть не по своїй волі"
Пам'ять — це все, чим ми можемо подякувати людям, що гинуть на війнах. Вона просто необхідна, адже, пам'ятаючи загиблих, ми пам'ятаємо помилки, на яких, сподіваємося, надалі будемо вчитися.
Анастасія Посашкова, студентка 2 курсу факультету кінео-, телемистецтва ХДАК