П’ять років тому 23 липня у бою за звільнення Лисичанська загинув командир Криворізької окремої бригади охорони громадського порядку Національної гвардії України Олександр Радієвський, коли разом з бійцями потрапив у ворожу засідку на мосту. У тому запеклому бою, прикриваючи Олександра Віталійовича також загинули командир батальйону підполковник Павло Сніцар та стрілець 1-ої патрульної роти, солдат Ігор Коцяр.
Людина обов’язку й честі, мужній та професійний командир, завжди доброзичливий і уважний до співрозмовника – так про Олександра Радієвського згадують його колеги. Він був вимогливим командиром, але дуже уважним до нагальних проблем підлеглих, і з особливою турботою ставився до воїнів строкової служби. Його улюбленим прислів’ям було: «Солдата треба не жаліти, а берегти!».
Полковник Радієвський мав неабиякий авторитет серед підлеглих – насамперед тому, що йшов у бій попереду них, зокрема, особисто очолював спецоперації зі знешкодження блокпостів терористів на підступах до населених пунктів Миколаївки, Семенівки, Слов’янська. Полковник швидко орієнтувався в оперативній обстановці і приймав чіткі і своєчасні рішення, особисто знешкоджували озброєних терористів.
У районі антитерористичної операції на чолі з’єднання (навесні 2014 р. перетвореного у окрему бригаду охорони громадського порядку Центрального оперативно-територіального об’єднання Національної гвардії України) він провів загалом два з половиною місяці. Після проведення ротації особового складу невдовзі вдруге повернувся в зону бойових дій, куди був направлений і старший з його синів - командир роти іншої військової частини НГУ лейтенант Андрій Радієвський…
А за день до загибелі Олександр Віталійович відчув чи не найвище щастя професійного військового: на центральній площі щойно визволеного Сєвєродонецька зібрався великий натовп місцевих жителів з українськими прапорами. І коли втомлений, але щасливий полковник Радієвський оголосив, що місто вільне від терористів, йому влаштували справжню овацію. Люди вітали визволителів, обнімали й цілували їх, хором скандували: «СПА-СИ-БО!», пригощали солодощами, запрошували до себе в гості. Проте на полковника Радієвського чекали нові бої, і він не дуже переймався лаврами тріумфатора…
Під гнітючим враженням від звістки про загибель Олександра Віталійовича, активісти Сєвєродонецька висунули ініціативу щодо перейменування нинішньої Радянської площі міста на честь полковника Радієвського.
15 липня 2014 року Указом Президента за особисту мужність та самовідданість полковник Олександр Радієвський був нагороджений орденом «За мужність» III ступеня.
Указом Президента України N 617/2014 від 25 липня 2014 р. полковнику Радієвському присвоєно військове звання генерал-майора (посмертно).
Луганська обласна ОДТРК зняла фільм «Радієвський. І мертвим, і живим» про мужнього командира, який особисто керував діями бійців по знищенню ворожих блокпостів під час звільнення Миколаївки, Семенівки, Слов'янська, Сєвєродонецька, Лисичанська. У ньому спогадами про героя діляться його рідні, знайомі, товариші по службі.
Указом Президента України № 651/2014 від 14 серпня 2014 р., «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України", Павло Сніцар та Ігор Коцяр нагороджені орденом «За мужність» III ступеня (посмертно). Наказом командувача Національної гвардії України підполковнику Сніцару присвоєно військове звання полковника (посмертно). Солдат Коцяр нагороджений відомчою відзнакою «Мужність, честь, закон» (посмертно).
У травні 2015 р. на будівлі середньої загальноосвітньої школи № 104 м. Кривого Рогу було урочисто відкрито меморіальну дошку на честь випускника цього навчального закладу генерал-майора Олександра Радієвського, у поблизу м. Лисичанська - пам’ятник на місці загибелі відважного комбрига та двох його підлеглих, полковника Павла Сніцара та солдата Ігоря Коцяра.
23 липня 2015 р. у м. Сєвєродонецьку за участю Президента України Петра Порошенка урочисто відкрито пам’ятник генерал-майору Олександру Радієвському.
Слава Україні! Герої не вмирають!
Прес-служба НГУ